Мушаʿ: система колективного землекористування в Палестині в контексті Османського земельного кодексу 1858 року та Британського мандата
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
У статті здійснено комплексний аналіз системи мушаʿ – специфічної форми колективного землекористування, що домінувала в Палестині та Леванті впродовж ХІХ – першої третини ХХ століття. Дослідження здійснено з чотирьох аналітичних позицій: юридичної, агроекономічної, антропологічної та політичної. Розглянуто п’ять офіційних категорій земель, запроваджених Османським земельним кодексом 1858 року, з особливою увагою до категорії мірі (державні орні землі, надані в узуфруктне користування), та визначено місце мушаʿ в цій правовій системі. Проаналізовано наукову дискусію між традиційною інтерпретацією мушаʿ як общинної власності та ревізіоністською позицією Яакова Фаєрстоуна, який розглядав її як колективно кероване індивідуальне землеволодіння, що формально не суперечить духу кодексу. Показано, що мушаʿ не була юридично однорідним явищем: її характеристики суттєво різнилися залежно від регіону Великої Сирії, що унеможливлює будь-яке єдине правове визначення. З агроекономічного погляду мушаʿ реконструйовано як раціональну відповідь на умови богарного землеробства, нерегулярність опадів і потребу в координації жнив на прикордонних зі степом територіях. Виявлено та проаналізовано три основних методи перерозподілу земель – зукур, фаддан і систему фіксованих паїв – та здійснено порівняння з європейською системою відкритих полів і російською черезполосицею. З антропологічного та соціального погляду мушаʿ постає як інститут, що структурував соціальне життя палестинського та левантійського села, визначав межі громади та зміцнював солідарність між конкуруючими хамулами (розширеними родинними групами), не пов’язуючи участь у системі з релігійною чи етнічною належністю. Показано, що правова вразливість мушаʿ в умовах британського мандата, зумовлена браком індивідуальних документів у феллахів і можливістю придбання паїв через відсутніх власників, стала одним із ключових чинників загострення арабо-єврейського протистояння наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. Як парадигматичний приклад розглянуто угоди щодо земель у Єзреельській долині. Зроблено висновок, що адекватне розуміння мушаʿ можливе лише через комплексний юридичний, агроекономічний, антропологічний і політичний підходи.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
мушаʿ, земельне питання, Палестина, Османський земельний кодекс 1858 року, британський мандат, колективне землекористування, арабо-єврейський конфлікт
Семиволос І. (2023), “Форми колективної власності на землю в Палестині та її вплив на людську безпеку” в Матеріали Міжнародної наукової конференції “ХХVI Сходознавчі читання А. Кримського”, 30 листопада 2023 р., Київ, Liha-Press, Львів – Торунь, с. 328–31. DOI: https://doi.org/10.36059/978-966-397-346-3-84
Baer G. (1982), Fellah and Townsman in the Middle East: Studies in Social History, Frank Cass, London, 320 p.
Bergheim S. (1894), “Land Tenure in Palestine”, Palestine Exploration Fund Quarterly Statement, pp. 191–9.
Fischbach M. R. (2000), State, Society and Land in Jordan, Brill, Boston.
Firestone Y. (1981), “Land Equalization and Factor Scarcities”, Journal of Economic History, Vol. 41, No. 4, pp. 813–33.
Firestone Y. (1990), “The Land Equalizing Mushaʿ Village – A Reassessment”, in Gilbar G. (ed.), Ottoman Palestine 1800–1914, E. J. Brill, Leiden, pp. 91–129.
Gerber H. (1985), Ottoman Rule in Jerusalem, 1890–1914, Klaus Schwarz Verlag, Berlin.
Granott A. (1952), The Land System in Palestine, Eyre & Spottiswoode, London.
Grossman D. (1992), Rural Process-Pattern Relationships: Nomadization, Sedentarization, and Settlement Fixation, Praeger Publishers, New York.
Hope Simpson J. (1930), Palestine. Report on Immigration, Land Settlement and Development, HMSO, London.
Inalcik H. (1973), The Ottoman Empire: The Classical Age 1300–1600, Weidenfeld and Nicolson, London.
Mundy M. (1994), “Village Land and Individual Title: Mushaʿ and the Ottoman Land Registration in the ʿAjlūn District”, in Rogan E. L. and Tell T. (eds), Village, Steppe and State: The Social Origins of Modern Jordan, British Academic Press, London, pp. 58–79.
Owen R. (1981), The Middle East in the World Economy, 1800–1914, Methuen, London.
Post G. (1891), “Essays on the Sects and Nationalities of Syria and Palestine”, Palestine Exploration Fund Quarterly Statement, April, pp. 100–12.
Stein K. (1984), The Land Question in Palestine, 1917–1939, University of North Carolina Press, Chapel Hill.
Warriner D. (1948), Land and Poverty in the Middle East, Royal Institute of International Affairs, London.
Weulersse J. (1946), Paysans de Syrie et du Proche-Orient, Gallimard, Paris.
REFERENCES
Batenko H. (2007), “Kolonialna polityka Velykoi Brytanii na pochatku XX st.”, Kultura narodov Prychernomoria, No. 111, pp. 136–40. (In Ukrainian).
Semyvolos I. (2023), “Formy kolektyvnoi vlasnosti na zemliu v Palestyni ta yii vplyv na liudsku bezpeku” v Materialy Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii “XXVI Skhodoznavchi chytannia A. Krymskoho”, 30 lystopada 2023 r., Kyiv, Liha-Press, Lviv and Torun, pp. 328–31. DOI: https://doi.org/10.36059/978-966-397-346-3-84 (In Ukrainian).
Baer G. (1982), Fellah and Townsman in the Middle East: Studies in Social History, Frank Cass, London.
Bergheim S. (1894), “Land Tenure in Palestine”, Palestine Exploration Fund Quarterly Statement, pp. 191–9.
Fischbach M. R. (2000), State, Society and Land in Jordan, Brill, Boston.
Firestone Y. (1981), “Land Equalization and Factor Scarcities”, Journal of Economic History, Vol. 41, No. 4, pp. 813–33.
Firestone Y. (1990), “The Land Equalizing Mushaʿ Village – A Reassessment”, in Gilbar G. (ed.), Ottoman Palestine 1800–1914, E. J. Brill, Leiden, pp. 91–129.
Gerber H. (1985), Ottoman Rule in Jerusalem, 1890–1914, Klaus Schwarz Verlag, Berlin.
Granott A. (1952), The Land System in Palestine, Eyre & Spottiswoode, London.
Grossman D. (1992), Rural Process-Pattern Relationships: Nomadization, Sedentarization, and Settlement Fixation, Praeger Publishers, New York.
Hope Simpson J. (1930), Palestine. Report on Immigration, Land Settlement and Development, HMSO, London.
Inalcik H. (1973), The Ottoman Empire: The Classical Age 1300–1600, Weidenfeld and Nicolson, London.
Mundy M. (1994), “Village Land and Individual Title: Mushaʿ and the Ottoman Land Registration in the ʿAjlūn District”, in Rogan E. L. and Tell T. (eds), Village, Steppe and State: The Social Origins of Modern Jordan, British Academic Press, London, pp. 58–79.
Owen R. (1981), The Middle East in the World Economy, 1800–1914, Methuen, London.
Post G. (1891), “Essays on the Sects and Nationalities of Syria and Palestine”, Palestine Exploration Fund Quarterly Statement, April, pp. 100–12.
Stein K. (1984), The Land Question in Palestine, 1917–1939, University of North Carolina Press, Chapel Hill.
Warriner D. (1948), Land and Poverty in the Middle East, Royal Institute of International Affairs, London.
Weulersse J. (1946), Paysans de Syrie et du Proche-Orient, Gallimard, Paris.