ЗНОВУ ВІДКРИТИЙ КУЛЬТОВИЙ ПЕЧЕРНИЙ КОМПЛЕКС В ІСТОРИЧНОМУ ЦЕНТРІ БАХЧИСАРАЮ І ПРОБЛЕМА ЛОКАЛІЗАЦІЇ ВІРМЕНСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ЦЕНТРІВ В СТОЛИЦІ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

Анотація

Релігійна діяльність кримських вірмен залишається мало вивченою. Так, локалізації встановлених на основі аналізу письмових джерел трьох вірменських духовних центрів у Бахчисараї заважали ряд нестикувань у цих джерелах. Отримані нами нові дані прояснюють це питання. У архіві художника і археолога Д. М. Струкова нами було знайдено згадку про печерну церкву, що знаходиться в м. Бахчисараї. Iнші відомості про цю церкву у відомих джерелах відсутні. Обстеженням на місцевості у 2007–2008 рр. був виявлений комплекс скельних споруд із шести печер, розташований по вул. Горького, 28а – 30. Печери зберегли ряд цікавих архітектурних деталей. У північно-східній стіні першої з них є велика ніша, ліворуч і праворуч від неї – дві ніші меншого розміру. Прямі аналогії зі скельними храмами Закавказзя дозволяють трактувати цю печеру як церкву, де середня ніша служила абсидою, а ліва і права – жертовником і діаконником відповідно. Літургійні особливості храму дозволяють передбачити, що він висічений не пізніше за XII ст. У другому приміщенні є залишки скельних пілонів і карниз, що добре зберігся. Третє і четверте приміщення мають напівкруглі північні стіни, причому у третій печері верхня, склепінчаста частина стіни містить п’ять невеликих, сильно зруйнованих ніш, схожих на залишки сталактитової обробки, а у стіні четвертого приміщення є велика абсидоподібна ніша, що наводить на думки про існування тут ще однієї скельної церкви або каплиці. Таким чином, ряд виявлених архітектурних особливостей комплексу змушують передбачити його християнський культовий характер. Порівняльний аналіз його приміщень із печерними спорудами городища Ані (майже всі з яких датуються XII–XIII ст.) виявив ряд аналогій. Надалі нами було встановлено, що на планах м. Бахчисарая 1786 і 1811 рр., що зберігаються в Російському Державному архіві древніх актів (РГАДА), в місці, що цікавить нас, відмічений хрестоподібний об’єкт, який на плані 1811 р. позначений як “Вірменська церква в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці”. Наземний характер церкви пояснює її тривале відновлення після руйнування греками в 1634 р., а наявність поблизу неї двох печерних церков виявляє місце, де складалися в цей період пам’ятні записи, а також пояснює подвійне найменування цього релігійного центру (Святої Богородиці і св. Григорія Просвітителя). Знімаються також інші протиріччя в письмових джерелах, що пов’язані з печерною церквою в ім’я Пресвятої Богородиці, оскільки з’ясовується, що таких однойменних церков насправді було дві. Колишнє трактування уламків другої церкви як “напівпечерної” надовго зняло питання про її первинну локалізацію. Ми вважаємо, що визначення, що міститься в письмових джерелах – “вона ж суть церква без основ” – означає первинне місце розташування цього храму в нависаючому (тобто позбавленому опори) скельному виступі. На нашу думку, він знаходився на північний схід від місця розкопок, біля штольні, і відламався в результаті розробки каменю між 1830 р. і 1865 р. Удалося локалізувати також залишки наземного храму св. Григорія Просвітителя і “новозбудовану” церкву Святої Богородиці. Її прив’язка до плану міста показує, що вона розташовувалася приблизно на місці нинішнього будинку № 18 по вул. Горького. Таким чином, результати наших досліджень дозволяють уточнити кількість відомих із письмових джерел духовних вірменських центрів у Бахчисараї, локалізувати їх, а також прослідкувати етапи їхньої еволюції.