СВІДЧЕННЯ “ТАРІХ АЛ-БАБ ВА-ШИРВАН” ПРО АЛАНІВ ТА ЇХНЯ ДОСТОВІРНІСТЬ

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##

  О. Б. Бубенок

  Д. А. Радівілов

Анотація

На сьогодні арабські джерела ще не достатньою мірою залучені для висвітлення історії аланів Кавказу. Дуже поширеною є думка про те, що ця іраномовна людність у добу Середньовіччя проживала на Кавказі лише в центральній його частині. Проте залучення мусульманських джерел дає змогу певною мірою змінити усталені стереотипи. Серед них варто особливо виділити інформацію з арабомовного твору “Таріх ал-Баб ва-Ширван”. Цей твір опублікував та переклав англійською та російською мовами В. Ф. Мінорський. В остаточному варіанті першу частину хроніки присвячено правителям Ширвану, а другу – правителям ал-Баба. Там міститься кілька згадок про аланів, що потребують пояснення.
Так, найбільш рання інформація про аланів міститься у фрагменті, який датовано періодом між 851 і 856 рр. Там ідеться про похід мусульманського полководця Буги проти аланів і хозар, яких він переміг і стягнув із них усіх джіз’ю. Як відомо, джіз’я являла собою податок, який мусульмани стягували з ахл аз-зімма (зокрема “людей Писання”). Проте добре відомо, що алани Центрального Передкавказзя стали християнами лише на початку Х ст., а до того вони були язичниками. Усе це спонукає думати, що йдеться про тимчасове захоплення мусульманами Південного Дагестану, де монофізитське християнство пустило коріння вже в VII ст. Що стосується назви “алани”, то цілком можливо, що це місцеві маскути, яких іноді іменували аланами.
Крім того, А. П. Новосельцев, спираючись на дані “Історії ал-Баба і Ширвану”, вважав, що перші безпосередні контакти русів і північнокавказьких аланів могли встановитися в 1030–1032 рр. на Східному Кавказі. Проте у двох частинах цієї хроніки описи подій 1030–1032 рр. дуже відмінні, що ставить під великий сумнів твердження про такі контакти. А. П. Новосельцев спирався лише на дані другої частини, присвяченої Дербенду, де йдеться про один похід. Але він не використав дані першої частини, присвяченої Ширвану, де йдеться про два походи, в одному з яких союзниками аланів були сарирці.
Таким чином, “Таріх ал-Баб ва-Ширван” можна вважати певною мірою цінним джерелом, де описані події на Східному Кавказі, у яких брали безпосередню участь алани.

Як цитувати

Бубенок, О. Б., & Радівілов, Д. А. (2017). СВІДЧЕННЯ “ТАРІХ АЛ-БАБ ВА-ШИРВАН” ПРО АЛАНІВ ТА ЇХНЯ ДОСТОВІРНІСТЬ. Сходознавство, (80), 28-47. https://doi.org/10.15407/skhodoznavstvo2017.80.028
Переглядів статті: 27 | Завантажень PDF: 12

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ключові слова

алани, Дербенд, руси, Таріх ал-Баб ва-Ширван, халіфат, хозари, Ширван

Посилання

Абу Йусуф. Китаб ал-харадж // Надирадзе Л. И. Хрестоматия по истории Халифата. Москва, 1968.

Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. Москва, 2003.

Артамонов М. И. История хазар. Ленинград, 1962.

Бат-Йеор. Зимми: евреи и христиане под властью ислама. Т. 1–2. Иерусалим, 1991.

Гадло А. В. Этническая история Северного Кавказа IV–X вв. Ленинград, 1979.

Гевонд В. История халифов. Санкт-Петербург, 1862.

Голб Н., Прицак О. Хазарско-еврейские документы Х века. Москва – Иерусалим, 1997.

Гмыря Л. Б. Прикаспийский Дагестан в эпоху Великого переселения народов. Могильники. Махачкала, 1993.

Дворник Ф. Миссии греческой и западной церквей на Востоке в средние века // XIII международный конгресс исторических наук. Москва, 1970.

Егишэ. О Вардане и войне армянской / Пер. с древнеарм. И. А. Орбели. Єреван, 1971.

Заходер Б. Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. Т. I. Горган и Поволжье в IX–X вв. Москва, 1962.

Калинина Т. М. Сведения ранних ученых Арабского халифата. Москва, 1988.

Кузнецов В. А. Очерки истории алан. Орджоникидзе, 1984.

Кулаковский Ю. А. Христианство у алан // Византийский временник. Т. V. Вып. 1–2. Санкт-Петербург, 1898.

Магомедов М. Г. Образование Хазарского каганата. Москва, 1983.

Менандр. Продолжение истории Агафиевой // Византийские историки / Пер. с греч. С. Дестуниса. Санкт-Петербург, 1860.

Минорский В. Ф. История Ширвана и Дербенда X–XI вв. Москва, 1963.

Мовсэс Калакантуаци. История страны Алуанк / Пер. Ш. В. Смбатяна. Ереван, 1984.

Новосельцев А. П. Русь и государства Кавказа и Азии // Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. Москва, 1968.

Новосельцев А. П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. Москва, 1990.

Тарих ал-Баб ва-Ширван // Минорский В. Ф. История Ширвана и Дербенда X–XI вв. Москва, 1963.

Fickner G. Das Erirhanios-Kloster in Kerasus und der Metropolit Alaniens // Byzantinich-Neugriechisehe Jahibűcher. Bd. III. Berlin, 1922.

Minorsky V. A History of Sharvān and Darband in the 10th – 11th centuries. Cambridge, 1958.

REFERENCES

Abu Yusuf (1968), “Kitab al-kharadzh”, Nadiradze L. I. Khresto-matiya po istorii Khalifata, Moskva, p. 16–52. (In Russian).

Aleman’ A. (2003), Alany v drevnikh i srednevekovykh pis’mennykh istochnikakh, Menedger, Moskva. (In Russian).

Artamonov M. I. (1962), Istoriya khazar, GE, Leningrad. (In Russian).

Bat-Yyeor (1991), Zimmi: Evrei i khristiane pod vlast’yu islama, T. 1–2. Iyerusalim, 1991. (In Russian).

Gadlo A. V. (1979), Etnicheskaya istoriya Severnogo Kavkaza IV–X vv., Nauka, Leningrad. (In Russian).

Gevond V. (1862), Istoriya khalifov, Sankt-Peterburg. (In Russian).

Golb N., Pritsak O. (1997), Khazarsko-evreyskiye dokumenty X veka, Moskva – Iyerusalim. (In Russian).

Gmyrya L. B. (1993), Prikaspiyskiy Dagestan v epokhu Velikogo pereseleniya narodov. Mogil’niki, Makhachkala. (In Russian).

Dvornik F. (1970), “Missii grecheskoy i zapadnoy tserkvey na Vostoke v sredniye veka”, XIII mezhdunarodnyy kongress istori-cheskikh nauk, Moskva, p. 1–19. (In Russian).

Egish·e (1971), O Vardane i voyne armyanskoy, Per. s drevnearm. I. A. Orbeli, AN Ar.SSR, Erevan. (In Russian).

Zakhoder B. N. (1962), Kaspiyskiy svod svedeniy o Vostochnoy Evrope. T. I, Gorgan i Povolzh’ye v IX–X vv., AN SSSR, Moskva. (In Russian).

Kalinina T. M. (1988), Svedeniya rannikh uchenykh Arabskogo khalifata, Nauka, Moskva. (In Russian).

Kuznetsov V. A. (1984), Ocherki istorii alan, Ir, Ordzhonikidze. (In Russian).

Kulakovskiy YU. A. (1898), “KHristianstvo u alan”, Vizantiyskiy vremennik, T. V, Vyp. 1–2, Sankt-Peterburg, p. 1–18. (In Russian).

Magomedov M. G. (1983), Obrazovaniye Khazarskogo kaganata, Nauka, Moskva. (In Russian).

Menandr (1860), “Prodolzheniye istorii Agafiyevoy”, Vizantiyskiye istoriki, Per. s grech. S. Destunisa, Sankt-Peterburg. (In Russian).

Minorskiy V. F. (1963), Istoriya Shirvana i Derbenda X–XI vv., Izd. vost. lit., Moskva. (In Russian).

Movses Kalakantuatsi (1984), Istoriya strany Aluank, Per. Sh. V. Smbatyana, AN Ar.SSR, Erevan. (In Russian).

Novosel’tsev A. P. (1968), “Rus’ i gosudarstva Kavkaza i Azii”, Pash·chto V. T. Vneshnyaya politika Drevney Rusi, Nauka, Moskva, p. 103–104. (In Russian).

Novosel’tsev A. P. (1990), KHazarskoye gosudarstvo i ego rol’ v istorii Vostochnoy Evropy i Kavkaza, Nauka, Moskva. (In Russian).

“Tarikh al-Bab va Sharvān” (1963), Minorskiy V. F. Istoriya Shirvana i Derbenda X–XI vv., Izd. vost. lit., Moskva. p. 1–34. (In Arabian).

Fickner G. (1922), “Das Erirhanios-Kloster in Kerasus und der Metropolit Alaniens”, Byzantinich-Neugriechisehe Jahibűcher, Bd. III. Berlin.

Minorsky V. (1958), A History of Sharvān and Darband in the 10th – 11th centuries, W. Heffer and Sons Ltd., Cambridge.

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають