Сходознавство

Візантійська пряжка типу “Сиракузи” з Геройського як маркер етнокультурних контактів

Я. В. Володарець-Урбанович — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

У статті розглядається пряжка ранньовізантійського кола з с. Геройського Скадовського району Херсонської області, що розташоване в пониззі Дніпра. Знахідка була виявлена в 1972 р. і тоді ж передана до Херсонського обласного краєзнавчого музею. У листопаді 2022 р. під час пограбування російськими окупантами Херсонського музею низку речей (зокрема й пряжку з Геройського) було вивезено в невідомому напрямку. Їхня подальша доля невідома. Пряжка належить до кола дуже відомих виробів типу “Сиракузи” (D 12, за М. Шульце-Дьорламм). Розглянуто коло аналогій, основні погляди дослідників щодо походження та хронології цих виробів. Такі застібки датуються в межах останньої чверті VI–VII ст. Пряжка походить із неверифікованих зборів. Однак можна припустити, що вона пов’язана з кочовиками. Принаймні із середини VI ст. до різних угруповань кочовиків потрапляють різного роду суцільнолиті пряжки ранньовізантійського кола, хоч і в невеликій кількості. Що стосується пряжок типу “Сиракузи”, то вони масово використовувалися населенням Візантії та найближчих регіонів, що відчували значний вплив імперії. Поза межами Подунав’я, Криму чи Передкавказзя ці знахідки не походять із закритих комплексів. Однак у цей же час на Дніпровському Лівобережжі відомі й більш-менш верифіковані знахідки пряжок, що є похідними від застібок типу “Сиракузи”. Це пряжки з Малої Перещепини (D 14) та Пісків (D 13). Такі прикраси могли потрапляти до номадів у різний спосіб: як трофеї, як викуп за полонених чи разом із полоненими, як дарунки ватажкам та дружинникам, як платня варварам за військову службу чи як шлюбні дари. Однак, безперечно, вони засвідчують контакти кочовиків із Візантійською імперією.

Боротьба з панісламізмом на початку ХХ століття на теренах України (за матеріалами ЦДІАК України)

О. С. Мавріна — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

У статті досліджено основні, найбільш знакові циркуляри Департаменту поліції та Департаменту духовних справ іноземних сповідань щодо “мусульманського питання та протидії виявам панісламізму”, а також листування очільників губернських, повітових, районних поліцейських відділень та інших посадових осіб на теренах України початку XX ст., що збереглися в матеріалах справ Центрального державного історичного архіву України в місті Києві. Документи датуються 1910–1916 рр. і містяться загалом у фондах Київського жандармського управління, Жандармського управління міста Одеси, Катеринославського губернського жандармського управління, Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора та ін. Аналіз цих матеріалів демонструє зростання уваги осередків МВС Російської імперії до мусульманського населення, що було пов’язано з активізацією мусульманського руху на початку XX ст. Під “панісламізм” підпадали будь-які активності в середовищі мусульман, зокрема й на теренах України, де, на думку уряду, близькість мусульман Криму і Туреччини становила загрозу політичній і соціальній стабільності. Виявлено, що структури МВС, здійснюючи ретельну фахову роботу щодо збору, аналізу інформації для отримання реалістичної картини процесів, що відбувалися в мусульманському середовищі, загалом володіли досить об’єктивною аналітикою щодо мусульманського руху в регіоні і на теренах України, що давало їм змогу здійснювати дієві контрзаходи. Змістовий аналіз циркулярних інструкцій дає розуміння динаміки змін у сприйнятті урядом процесів, що відбувалися всередині мусульманського руху, та корегування методів боротьби з ним. Встановлення тотального стеження за мусульманським населенням, створення мережі агентів та інформаторів не лише в місцях їхнього компактного проживання в Криму, Волго-Уральському регіоні та ін., а й на території України, у Києві, дало свої результати. Внаслідок стеження жандармерії за мусульманами в м. Києві в боротьбі з панісламізмом було розкрито діяльність організації з підготовки проведення таємного з’їзду мусульманської молоді Російської імперії.

Панчен-лама IX та родина Реріхів: міф, дипломатія та духовні пошуки

І. В. Отрощенко — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

Постать Панчен-лами IX в дискурсі Реріхів з’являється в 1924 р., незабаром після втечі владики з Тибету та пожвавлення есхатологічних настроїв навколо цієї події, і фактично відразу досягнення порозуміння чи то об’єднання зусиль з ним стає для Реріхів неодмінним складником їхніх задумів та бачення майбутнього. Наприклад, така важлива для світогляду родини Реріхів тема Шамбали безпосередньо асоціювалася та пов’язувалася для них із постаттю Панчен-лами IX. Діяльність у вигнанні самого Панчен-лами, популярного та активного буддійського вчителя, який часто давав посвячення Калачакри, засновував відповідні факультети в монастирях та випускав пророцтва про прийдешню війну Шамбали, тільки переконувала Реріхів у правильності власного бачення. Водночас М. Реріх охоче апелював до постаті Панчен-лами та його впливу на буддистів Тибету, Монголії та Китаю і натякав на власні контакти з владикою під час спілкування з можновладцями різних країн, щоб привернути увагу співрозмовників до своїх суспільно-політичних планів та пропозицій. Привертає увагу той факт, що настрої та плани Панчен-лами IX та Реріхів час від часу доволі точно збігалися. Залишається питанням, чи було це наслідком їхніх контактів, листування тощо, чи ж простим збігом. На думку авторки, контакти Реріхів з Панчен-ламою IX, принаймні через представників останнього, тривали щонайменше з 1926-го до 1935 р. включно. Раптове завершення Маньчжурської експедиції і смерть Панчен-лами пару років по тому сприяли завершенню цього сюжету в діяльності та рефлексії родини Реріхів.

Старозавітна притча та рельєфне зображення з Чернігівського Борисоглібського собору

А. В. Царенок — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

Метою дослідження є подальше з’ясування значення системи образів із рельєфного зображення, знайденого 1948 р. під час дослідження Чернігівського Борисоглібського собору ХІІ ст. На підставі суттєвого збігу образності з досліджуваного рельєфу з образністю притчі про двох орлів, кедр та виноградну лозу, яку ми знаходимо у старозавітній Книзі пророка Єзекіїля (Єз. 17:1–10), розвивається версія про те, що знайдене в Чернігові зображення являє собою художню інтерпретацію цієї біблійної оповіді. Отже, птах із рельєфу постає орлом, що символізує вавилонського царя, завойовника Юдеї Навуходоносора ІІ, дерево – кедром, узята орлом частинка якого позначає переселену до Вавилона політичну еліту юдейського народу, а лоза – власне виноградною лозою, символом нового юдейського царя Седекії, який порушує свою клятву ім’ям Божим та, зрадивши Навуходоносора, укладає військовий союз із єгипетським фараоном. Другий орел зі старозавітної притчі на рельєфі, ймовірно, був замінений на більш разючий збірний образ химерного звіра чи власне образ дракона, що теж символізує фараона та водночас диявола. Підставою для такої заміни могла послугувати наявність у Книзі пророка Єзекіїля інших образів / іншого образу, що ними також позначався володар давнього Єгипту. Додатковими аргументами на користь пропонованої версії, як можна припустити, виступають 1) затребуваність звернення києворуською суспільно-політичною думкою до відповідного епізоду з історії Юдейського царства задля викриття порушення князями даних перед Богом обітниць жити у злагоді, суворої критики феодальних міжусобиць, що часто супроводжувалися залученням до воєнних дій половців; 2) зв’язок рельєфу з культом святих Бориса і Гліба, який мав на меті, зокрема, припинення внутрішньої ворожнечі в Київській Русі; 3) відповідність повчального змісту зазначеної притчі характеру та політичній позиції фундатора Чернігівського Борисоглібського храму – князя Давида Святославича. Перспективи подальших досліджень полягають, зокрема, у продовженні вивчення рельєфного зображення з Чернігова, у пошуках його більш-менш повноцінних чи часткових аналогів в історії мистецьких традицій передусім доби Середньовіччя.

Перший розділ “Уривків з ногайського епосу” з київського списку “Тюркського родоводу” Абу-л-Газі: споріднені тексти та їхні генеалогічні співвідношення

Н. С. Сейтяг’яєв — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

У цій статті представлені результати попереднього дослідження першого розділу “Уривків з ногайського епосу”, який міститься в рукописному збірнику першої третини XIX ст. з Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. На цьому етапі дослідження проводилися пошуки текстів, які корелюють з текстом першого розділу “Уривків”, для того щоб надалі на основі їхнього порівняльного вивчення виявити джерела та шляхи його появи. У процесі дослідження було встановлено, що за змістом, структурою і побудовою речень перший розділ “Уривків” близький до “Розділу, що описує місця зібрань та місця перебування” з анонімного твору 80-х років XVII ст. “Дафтар-и Чингіз-наме”. З’ясування цього дало змогу виявити ще чотири тексти, споріднені із зазначеним текстом з “Уривків”. Два з них походять з рукописів, які у XVIII – першій третині XIX ст. побутували серед башкирів, і ще два – з рукописів, що походять з ногайського середовища, один з яких належить до часу раніше 1807 р. Увага, яку башкири та ногайці приділяли не лише “Дафтар-и Чингіз-наме”, а й окремо розділу, що описує місця зібрань та місця перебування, як джерелу зі своєї історії, дала змогу припустити, що в його основу анонімним автором-укладачем “Дафтару” був покладений фольклорний твір, створений на башкирських землях, можливо, ногайцями. Попереднє порівняння “Уривків з ногайського епосу” з відповідною частиною списку “Дафтар-и Чингіз-наме”, який міститься в рукописі з Берлінської національної бібліотеки, дає змогу стверджувати, що вони, найімовірніше, мають безпосередній зв’язок і що перший розділ “Уривків” походить від “Розділу, що описує місця зібрань та місця перебування” з “Дафтару”. Ознайомлення з виявленими текстами показало перспективність їхнього порівняльного дослідження для з’ясування історії тексту першого розділу “Уривків”.

Арамейська версія Повчань Ахікара і проблема етичного монотеїзму

Д. В. Цолін, К. С. Єрофеєва — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

Стаття репрезентує переклад українською одного з найвидатніших творів давньої літератури Близького Сходу – Повчань Ахікара. Переклад зроблено з найдавнішої відомої нині арамейської версії твору, датованої VІ ст. до н. е. і представленої рукописом V ст. до н. е. (TAD C1.1) з архіву єврейської громади на острові Елефантина (Єгипет). Згідно з останніми дослідженнями, арамейський текст Повчань є найбільш раннім зразком цього твору, а можливо, й оригіналом. Вступ до перекладу репрезентує огляд основних досліджень Повчань Ахікара, зокрема питання літературних форм прозової та поетичної частин твору, дискусій щодо мови оригіналу та його релігієзнавчої оцінки. Останнє питання розглянуто в статті особливо детально і включає такі аспекти: зв’язок мудрості з Божественним Началом у давній літературі премудрості; трансцендентний характер мудрості та монотеїзм як світоглядна основа; міфопоетика і мудрість; порівняння з біблійною літературою премудрості. Зважаючи на пошкодження і неповноту давнього арамейського тексту, змістовий аналіз зроблено також у зіставленні з більш пізньою сирійською версією, що вважається найближчою до першоджерела (після арамейського тексту). Переклад Повчань Ахікара українською мовою зроблено вперше.

Символічний політ птахів: досліджуючи духовну подорож від панегірика Авіценни “Айнія” до “Лісан ат-Тайр” Навої

A. Алізаде — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

Символізм птаха здавна був глибоким джерелом натхнення для філософів, письменників, поетів та інтелектуалів, які досліджували прагнення людського духу до досконалості. Однак це не слід вважати простим збігом обставин. Так само і досягнення найвищого рівня чистоти людського духу можливе лише тоді, коли людина долає спокусу земних бажань. У пропонованому порівняльному дослідженні авторка має на меті дослідити цю тему, вивчаючи подібності та відмінності у творах семи авторів. Крім того, стаття проливає світло на сюжетні лінії та цілі цих творів, розкриває особливості Сімурга, і шлях, який долають символічні птахи для спасіння духу. Текст супроводжується діаграмами, які дозволяють виділити сюжетні лінії для порівняльного аналізу і продемонструвати схожість між творами. Кожен автор створив власну траєкторію для Саліка (птаха духу) на основі своєї уяви, але кінцевою метою для всіх них був саме Сімург. Твір Авіценни містив початкову ідею, яка отримала подальший розвиток і досягла кульмінації в глибокій гностичній праці Фаріда ад-Діна Аттара під назвою “Мантик ат-тайр”. Результати дослідження показали, що автори були добре обізнані з творами своїх сучасників, і ця обізнаність не лише сприяла вдосконаленню їхньої уяви та мудрості, а й дозволила їм використати символізм пташиного польоту. Цей символізм уособлює звільнення людського духу, що дозволяє йому вільно повернутися до своїх витоків. Щоб досягти цього, дух повинен пройти через різні пустелі, гори і долини, проходячи очищення на своєму шляху, перш ніж досягти своєї кінцевої мети. Тому птах духу не може піднятися до вищих духовних сфер, не розпочавши шлях руху до істини. Авіценна та Сухраварді, з їхніми філософськими та гностичними поглядами, підходили до цієї теми більш аналітично. З іншого боку, поети використовували інший підхід, застосовуючи художні засоби, зі стилістичною метою. Таким чином, аналізовані твори мали на меті вказати на те, що, незважаючи на проживання в матеріальному світі, люди завжди мають залишатися повʼязаними зі своїм духом долати важкі долини духовного світу, щоб стати свідками прояву істини.

Проблема стандартизації фонетичної транскрипції для коранічних читань Асім і Нафі

В. Гарадаглі — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

Фонетична транскрипція арабської мови, хоч і корисна для багатьох цілей, обмежена у своїй здатності передати тонкощі та нюанси, притаманні читанням Корану. Кожне читання (або кіраʼа) представляє унікальні фонетичні варіації, які не можуть бути повністю передані традиційними системами транскрипції, що часто ігнорують тонкі вокальні зміни та вимову, характерні для тексту Корану. Пропоноване дослідження має на меті вирішити цю проблему, розробивши уніфіковану фонетичну систему транскрипції, що точніше відображає особливості різних читань Корану, зокрема переказів (рівайят) Шуба і Хафс від Асіма, а також Галун і Варш від Нафі. Ці читання, кожне з яких має свої фонетичні особливості, потребують системи транскрипції, що може полегшити сприйняття і розуміння транскрибованих текстів Корану як для науковців, так і для ширшої аудиторії. Система фонетичної транскрипції, що нині існує для читання Корану, зокрема для читання Асіма в передачі Хафса, є особливо ефективною для одного конкретного риваяту. Однак вона виявляється неадекватною, коли її застосовують для читання інших традицій, як-от Нафі, де артикуляція певних звуків суттєво відрізняється. Наприклад, незначні варіації у вимові довгих голосних, назалізації та емфатичних звуків можуть змінювати ритм і мелодію декламації, проте ці відмінності недостатньо передаються у наявній системі. Запропонований проект має на меті уніфікувати фонетичну транскрипцію мови Корану для читань Асіма та Нафі, забезпечуючи більш повне представлення цих різноманітних декламацій. Ця нова система, заснована на латиниці з додаванням спеціалізованих транскрипційних символів, покликана охопити весь спектр фонетичних тонкощів, пропонуючи таким чином більш точну і доступну транскрипцію для студентів, дослідників і практиків читання Корану.

“Казка про моряка на Зміїному острові” (pHermitage 1115): коментований переклад

Д. А. Зіборова — вт, 31 гру 2024 00:00:00 +0100

Стаття присвячена папірусу Ермітаж № 1115, його аналізу з погляду форми та композиції тексту та перекладу українською мовою, що супроводжується коментарями та транслітерацією. Цей текст відомий під назвою “Про потерпілого від кораблетрощі” (“The Story of the Shipwrecked Sailor”). Ця оповідь про моряка, що в результаті кораблетрощі потрапив на чарівний острів, є прикладом класичної літератури Єгипту доби Середнього царства. Текст був записаний за часів ХІІ династії і є лише в одному примірнику – це ієратичний папірус, що був відкритий В. С. Голенищевим у 1880–1881 рр. Автор тексту та взагалі його походження і призначення невідомі. Текст має стосунок до певних історичних реалій: експедиції в Пунт за прянощами, мореплавство Червоним морем, наявність мідних родовищ на Синаї тощо. Але водночас за формальними ознаками цей текст є прикладом структури чарівної казки: потрапляння в інший світ, зустріч із казковою істотою (змієм). Отже, переклад тексту є важливим як з позиції лінгвістики та літературознавства, так і як історичний документ. Стаття є першим академічним коментованим перекладом на українську мову з мови оригіналу (середньоєгипетської мови).