Впливові лідери Алжирських поміркованих ісламістських партій: порівняльне дослідження політичної діяльності Махфуза Нахнаха і Абдалли Джабалли
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Пропонована стаття описує період з 1991 по 1995 рр., поворотну епоху в історії Алжиру. Автор ретельно досліджує діяльність, ідеологію та цілі двох поміркованих ісламістських партій: Руху за ісламське суспільство (Harakat li-Mujtama’ Islami, РІС) та Руху ісламського відродження (Harakat al-Nahdha al-Islamiyya, або Аль-Нахда). Мета дослідження – вивчення політичних ініціатив лідерів цих партій, Махфуза Нахнаха та Абдалли Джабалли, особи яких тісно переплетені з діяльністю їхніх політичних організацій, а також висвітлення їхньої взаємодії не лише з іншими ісламськими фракціями, але й з різними політичними суб’єктами та державними органами. Використовуючи порівняльний аналітичний підхід, стаття має на меті підкреслити розбіжності у поглядах і діях цих впливових політиків, незважаючи на спільні загальні політичні цілі РІС і Нахда. Обидві партії прагнули запровадити ісламську державу в Алжирі та включити ісламську юриспруденцію (шаріат) у політичну та правову систему країни. Концепція “поміркованого ісламізму”, висвітлена у статті, пропонує збалансований підхід до перетину ісламських цінностей і демократичного правління, представляючи шлях до співіснування релігійних традицій і сучасних політичних рамок. Методологічна основа дослідження формує ретельний та системний підхід, щоб оцінити внесок Махфуза Нахнаха та Абдалли Джабалли в політику Алжиру в межах спектру поміркованого ісламізму, висвітлюючи складнощі їхніх ідеологічних позицій та їхній вплив на політичний ландшафт Алжиру.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Мафхуз Нахнах, Абдалла Джабалла, помірковані ісламські партії, Рух за ісламське суспільство, Нахда
Akacem M. (2005), “The Role of External Actors in Algeria’s Transition, Islam”, in M. Bonner, M. Reif and M. Tessler (eds), Democracy and the State in Algeria Lessons for the Western Mediterranean and Beyond, Routledge, New York, pp. 190–208.
Al-Ahnaf M., Botiveau B. and Frégosi F. (1991), L’Algérie par ses islamistes, Karthala Editions. https://doi.org/10.3917/kart.botiv.1991.01
Algeria 1989 (reinst. 1996, rev. 2016), Constitute, available at: https://www.constituteproject.org/constitution/Algeria_2016 (accessed 10 October 2023).
Algeria National People’s Assembly, Historical Archive Of Parliamentary Election Results, Inter-Parliamentary Union, Website, available at: http://archive.ipu.org/parline-e/reports/arc/2003_97.htm (accessed 10 October 2023).
Algérie, Constitution du 23 février 1989, Digithèque de matériaux juridiques et politiques, available at: https://mjp.univ-perp.fr/mjp.htm (accessed 10 October 2023).
bn īḥī aḥmd, fāṭmẗ al-zhrāʾ, mslm, mūlūd (2019), al-mšārkẗ al-sīāsīẗ lḥrkẗ mǧtmʿ al-slm: drāsẗ fī al-mfhūm, al-ʾahdāf wāltḥdīāt, (in arabic), available at: Dspace.univ-Eloued.dz, http://dspace.univ-eloued.dz/handle/123456789/5423 (accessed 25 October 2023).
Barka Z. (2012), “The Causes of Radicalisation in Algeria”, in G. Joffé (ed.), Islamist Radicalisation in North Africa: Politics and Process, Routledge, New York, pp. 95–113.
Bouandel Y. and Zoubir Y. (1998), “Algeria’s elections: The prelude to democractisation”, Third World Quarterly, Vol. 19, No. 2, pp. 177–90. https://doi.org/10.1080/01436599814406
Boubekeur A. (2007), “Algeria”, in R. Youngs and M. Emerson (eds), Political Islam and European Foreign Policy: Perspectives from Muslim Democrats of the Mediterranean, Brussels, Centre for European Policy Studies, pp. 29–46.
Boubekeur A. (2008), “Les partis islamistes algériens et la démocratie: vers une professionnalisation politique?”, in L’Année du Maghreb 2008: La fabrique de la mémoire, CNRS, Paris, pp. 219–38. https://doi.org/10.4000/anneemaghreb.444
Bohlen D., Krennerich M. and Thibaut B. (1999), Elections in Africa a Data Handbook, Oxford University Press, Oxford. https://doi.org/10.1093/0198296452.001.0001
Bustos R. (2017), “Algerian Islamism: Analysis of Elites and Resources in Major Political Parties and Social Movements (1990–2016)”, in F. Brichs, J. Etherington and L. Feliu (eds), Political Islam in a Time of Revolt, Palgrave Macmillan, New York, pp. 203–26. https://doi.org/10.1007/978-3-319-52833-5_9
Deeb M. (1996), “Islam and the State in Algeria and Morocco: A Dialectical Model”, in J. Ruedy (ed.), Islamism and Secularism in North Africa, Palgrave Macmillan, New York, pp. 275–87. https://doi.org/10.1007/978-1-349-61373-1_15
Dlīū F., Lʿṭarwy M. and ʿBd al-tūfīq B. (2000), “al-āntẖābāt al-rʾiāsīẗ al-ǧzāʾirīẗ (19 nūfmbr 1995) mn ẖlāl tḥlīl mḍmūn īūmīẗ (El Watan) (ʿīnẗ mn nūʿīẗ al-ẖṭāb al-iʿlāmī al-ǧzāʾirī)”, mǧmẗ al-dfātr al-ǧazʾirīẗ lʿmm al-āǧtmāʿ, ǧāmʿẗ al-ǧa zʾir, al-ʿdd 1, ṣṣ. 313–330 (in Arabic), available at: https://www.researchgate.net/publication/363055512_alantkhabat_alryasyt_aljzayryt_1995_br_ywmyt_alwtn (accessed 6 October 2023).
Dolgov B. (2004), “Islamistskiy vyzov i alzhirskoe obchestvo (1970–2004 gg.)”, Institut izuchenija Izrailya i Blizhnego Vostoka, Moscow. (In Russian).
klmẗ al-šīẖ mḥfūẓ nḥnāḥ ḥūl ūḍʿ al-ʾamẗ al-islāmīẗ – dīsmbr 1989, (in Arabic), available at: https://www.youtube.com/watch?v=k20uRt2T0AU (accessed 2 March 2024).
La Plate-Forme de Rome (1995), “Algeria, Community of Sant’egidio”, January 13, 1995, available at: https://www.santegidio.org/pageID/46289/langID/en/tags/1688/ALGERIA.html (accessed 7 March 2024).
Layachi A. (2005), “Political Liberalisation and the Islamist Movement in Algeria”, in Bonner M., Reif M. and Tessler M. (eds), Islam, Democracy and the State in Algeria: Lessons for the Western Mediterranean and Beyond, London and New York, Routledge, pp. 64–89.
Layachi A. (2017), “People’s Democratic Republic of Algeria”, in Gasiorowski M. and Yom S. (eds), The Government and Politics of the Middle East and North Africa, London and New York, Routledge, pp. 324–341. https://doi.org/10.4324/9780429494482-17
Le Sueur J. (2010), Algeria since 1989: Between terror and democracy, Canada, Fernwood Publishing ltd. https://doi.org/10.5040/9781350218390
MacQueen B. (2009), Political Culture and Conflict Resolution in the Arab World: Lebanon and Algeria, Carlton, Australia, Melbourne University Press.
Martinez L. (1998), La guerre civile en Algérie 1990–1998, Karthala, Paris.
Millet G. (1995), Mahfoud Nahnah, responsable du mouvement algérien islamiste “modéré” Hamas. “Le peuple algérien voulait sortir de la crise”, interview avec Mahfoud Nahnah, Liberation, available at: https://www.liberation.fr/planete/1995/11/25/mahfoud-nahnah-responsable-du-mouvement-algerien-islamiste-modere-hamas-le-peuple-algerien-voulait-s_148904/ (accessed 20 December 2023).
Mundy J. (2015), Imaginative Geographies of Algerian Violence, Conflict Science, Conflict Management, Antipolitics, Stanford University Press, Stanford.
Noakes G. (1994), An Algerian Advocate of Dialogue: Sheikh Mahfoud Nahnah, Interview with Washington Report on Middle East Affairs, available at: https://www.wrmea.org/1994-november-december/personality-an-algerian-advocate-of-dialogue-sheikh-mahfoud-nahnah.html (accessed 5 March 2024).
Roberts H. (2003), The Battlefield: Algeria 1988–2002. Studies in a Broken Polity, Verso, London and New York.
Ruedy J. (2005), Modern Algeria: The Origins and Development of a Nation, Indiana University Press, Indiana.
Vidyasova M. and Orlov V. (2008), Politicheskiy islam v stranakh Severnoy Afriki. Istoriya i sovremennoye sostoyaniye, Izdatel’stvo Moskovskogo universiteta, Moscow. (In Russian).
Volpi F. (2003), Islam and Democracy: The Failure of Dialogue in Algeria, London, Pluto Press.
Werenfels I. (2007), Managing Instability in Algeria, Elites and Political Change Since 1995, Routledge, New York and London.
Willis M. (1996), The Islamist Challenge in Algeria: A Political History, Ithaca Press, New York. https://doi.org/10.4324/9780203964682
Willis M. (1998), “Algeria’s other Islamists: Abdallah Djaballah and the Ennahda movement”, The Journal of North African Studies, Vol. 3, No. 3, pp. 46–70. https://doi.org/10.1080/13629389808718337
Willis M. (2013), “Islamic Movements in Algeria, Morocco, and Tunisia”, in J. Esposito and E. Shahin (eds), The Oxford Handbook of Islam and Politics, Oxford University Press, Oxford, pp. 532–43. https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780195395891.013.035
Willis M. (2014), Politics and Power in the Maghreb: Algeria, Tunisia and Morocco from Independence to the Arab Spring, Oxford University Press, Oxford.
Zartman W. (2005), “Algeria at Forty: A Midlife Crisis”, in M. Bonner, M. Reif and M. Tessler (eds), Democracy and the State in Algeria Lessons for the Western Mediterranean and Beyond, Routledge, London and New York, pp. 264–71.
Zhang C. (2020), Islamist Party Mobilization: Tunisia’s Ennahda and Algeria’s HMS Compared, 1989–2014, Palgrave Macmillan, Singapore. https://doi.org/10.1007/978-981-13-9487-4